Команда «Восход» зі Старої Маячки, що на Херсонщині, увірвалася в еліту жіночого футболу країни і одразу в рік дебюту у вищий лізі заявила про амбіційні плани на завоювання бронзових медалей.

Під час зимових канікул у колективі сталося багато змін. Пішов із команди її перший головний тренер Сергій Юдін. З’явився новий наставник Роман Заєв. Відбулися зміни і в колективі. Про них і розповів спортивному кореспонденту онлайн газети «Вгору» нинішній головний тренер «Восходу» Роман Заєв.

— Романе Миколайовичу, а чому ви вирішили приїхати до Херсона?
— Я отримав запрошення від президента футбольного клубу «Восход» Віктора Пунгіна очолити команду. Приїхав. Ознайомився з умовами і прийняв запрошення. До цього працював із жіночою командою «Єдність» з Плисок, і як тренер зобов’язаний був стежити за всіма жіночими командами вищої ліги. У тому числі й за «Восходом» зі Старої Маячки.

— Ви вже розібралися, чого не вистачає команді? В якому напрямку працювати?
— Перед зимовими канікулами за результатами команда грала непогано, ділячи третє-п’яте місця, але впадало в око, що їй не вистачає висококласних виконавців. Тож коли президент клубу поставив завдання поборотися за призове третє місце, вирішили запросити кількох хороших виконавців. Команду поповнили гравці збірної Вірменії, Казахстану і два гравці, які виступали торік у лізі чемпіонів за естонський клуб міста Пярну.

— Давайте познайомимо уболівальників із новачками.
— Прийшла голкіпер Ірина Сандалова, що грала за збірну Казахстану. Вона виступала у клубі «Окжепес». Там є і чоловіча команда, яка бере участь у прем’єр-лізі країни. Ірина – досвідчений гравець. Їй 28 років. Також поповнила ряди «Восходу» гравець збірної Вірменії Ольга Осіпян. Вона футболістка атакуючого плану, тому ми її можемо використовувати як попереду в атаці, так і в середній лінії. Сподіваюся, вона нам дуже допоможе. Їй 24 роки. Дві спортсменки, яких ми запросили з Пярну — українки. Це Аліна Свергун та Олена Лимар. Свергун – харків’янка. Грала за «Житлобуд-1». Лимар виступала за чернігівську «Легенду» і теж зголосилася грати за «Восход».

— До речі, у нашій команді були проблеми у нападі. Там грала одна Юля Стець. Її перекривали по два-три захисника, не даючи забивати. Тому зараз попереду буде легше?
— Ми це розуміли і, щоб підсилити гру зробили акцент на гравців атакуючого плану.

— Ще передбачалося підсилення «Восходу» на футболістку з Нігерії?
— Так. Але все впирається у нашу банальну корупцію. Українське консульство вимагало певну суму за отримання візи. Тому ми зараз на шляху вирішення цього питання. Сподіваємося, у нас вийде зробити все за законом, і нігерійка Марія Алуко зіграє за нашу команду. Вона теж гравець атакуючого плану.

— У команді є херсонка Юлія Ємельянова, яка грала навіть у збірній країни. Вона нещодавно стала матір’ю. Чи скоро повернеться на поле?
— Юлія потихеньку вже долучається до тренувань. Не так часто, як хотіли б. Коли в неї є вільний час, вона приходить на тренування. І, можливо, в якійсь частині Юля допоможе нам. Навіть у нашій дебютній грі ми надали їй можливість пограти. (У матчі «Восход» – «Ладомир», Ємельянова під кінець зустрічі вийшла на поле на 20 хвилин).

— Можна сказати, команда підсилилася?
— З одного боку, так. З іншого – після приходу більш конкурентних гравців місцеві вихованки якось втратили впевненість. А це турбує, бо разом із впевненістю втрачається і мотивація. Але ми сподіваємося, що вони будуть наполегливо працювати і з часом усе стабілізується.

– Команда «Восход» уже під вашим керівництвом брала участь у турнірі «Футбольна весна» у Винниках, де посіла сьоме місце. Познайомилися з суперниками. Як вважаєте, чи під силу буде нашій команді в чемпіонаті завоювати бронзові нагороди?
— Жіночий футбол непередбачуваний. Усе буде залежати від наших ігор з претендентками на третє місце. І така перша гра відбулася 14 квітня з «Ладомиром» із Володимира-Волинського. Хоча команда відставала від нас на очко, але її не варто скидати з рахунку. Команда збалансована, дисциплінована. Сподівалися, що гра складеться для нас вдало. Так і сталося. Ми перемогли 3:0. Другий матч, який будемо грати на виїзді у Плісках з «Єдністю-ШВСМ» 20 квітня, ще важчий. Суперниці – наші конкурентки. Перед ними теж поставлене завдання завоювати бронзу. Вони теж намагалися підсилитися. Хотіли з Туреччини забрати двох українських футболісток, але турки не схотіли розривати контракти. Тоді вони підсилилися гравцями з України і Росії.

— Першого травня ви будете проводити матч Кубка України, де «Восход» має хороші шанси пробитися в фінал?
— Так, це буде півфінал Кубка України. У нас суперник ФК «Львів». Ця команда ще торік на початку сезону заявила п’ятьох бразілійок. І зараз дозаявила ще чотирьох бразильських футболісток. Так що гратимемо практично проти бразильської команди. Будемо намагатися переграти їх.

— У вас відбулися зміни і в тренерському штабі?
— Помічником у мене продовжує бути добре відомий Володимир Борщенко. Начальником команди ми взяли Миколу Полупанова. Він буде опікати команду і займатися всіма організаційними питаннями. Також у нашому штаті з’явилася лікар-жінка.

— І останнє. Розкажіть, будь ласка, про себе.
— Це дуже довго (сміється). Я народився в Київській області. На Київщині розпочав займатися футболом. Потім навчався і закінчив Харківський спортінтернат. Після армії грав за білоцерківське «Динамо». Спробував сили в одеському «Чорноморці», воронезькому «Факелі». Але зупинився на макіївському «Шахтарі». Там грав три роки. Далі грав в оренді в луганській «Зорі», запорізькому «Торпедо» та інших командах. Завершив кар’єру гравця у київській «Оболоні» у 1999 році. Одразу перейшов на тренерську роботу. Набрав хлопчиків. Організував спеціалізований клас. Також працював директором спортклубу Національного університету харчових технологій.

— А як вас занесло у жіночий футбол?
— Працюючи в університеті, ми прийняли до навчального закладу київську жіночу команду «Атекс». Я їй допомагав, курирував. І якийсь час навіть тренував. Мій товариш Олександр Масальський був тренером дівочої національної збірної країни U-19, він запрошував мене допомагати йому асистентом. Потім уже сам працював старшим тренером збірної країни U-18. Далі запросили у Казахстан до семиразового чемпіона країни у клуб «Біік» міста Шимкент. Працював асистентом національної збірної Казахстану, тренером різних їхніх дівочих збірних. Так пролетіло чотири роки. Повернувся в Україну на запрошення футбольного клубу «Єдність» з Плісок. Став працювати з цією командою. А ось зараз пристав на запрошення з футбольного клубу «Восход».

Вгору

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Заполните поле
Заполните поле
Пожалуйста, введите корректный адрес email.

Меню